top of page

Поради батькам, щодо адаптації дитини
до дитячого садка
--- Усвідомте, що ваше власне хвилювання передається дитині.Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтесь з вихователями та особливостями організації життя в групі.
--- Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що в дитячому садку багато іграшок, діток і їй там буде добре, цікаво, весело.
--- Підпорядкуйте домашній режим режиму дитячого закладу, особливо дотримуйтесь часу вкладання спати і періодів харчування.
--- Навчіть дитину елементарним навичкам самообслуговування.
--- Подбайте про психічне і фізичне здоров’я дитини.
--- Повідомте вихователів про звички та вподобання вашого малюка, про особливості здоров’я та поведінки.


Поради для батьків -
Розвиток творчих здібностей у малюків
Які умови слід створити для оптимального розвитку творчих здібностей дитини?
Однозначної відповіді на ці питання психологи ще не дали. Американський психолог Дж. Сміт запевняє, що навчання творчості стане можливим, якщо будуть створені такі основні умови:
1. Фізичні, тобто наявність матеріалів для творчості і можливість в будь-яку хвилину діяти з ними;
2. Соціально – економічні, за яких дитина має відчуття зовнішньої безпеки, тобто знає, що її творчі вияви не отримали негативної оцінки з боку дорослих;
3. Психологічні. У дитини формується відчуття внутрішньої безпеки, розкутості і свободи за рахунок підтримки дорослими її творчих починань.
Але умови створені для малюків – це ще не все. Американський психолог Дж. Гауен розробив корисні рекомендації. Ось найцікавіші з них.
1. Створити дитині затишну і безпечну психологічну базу для її пошуків, до якої вона могла б повертатися, якщо буде налякана власними відкриттями.
2. Підтримуйте схильність дитини до творчості і виявляйте співчуття до невдач. Уникайте несхвальних оцінок її творчих ідей.
3. Будьте терпимі до дивних ідей, поважайте допитливість, запитання і ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на всі запитання. Дитина повинна навчитися жити в інтелектуальній напрузі.
4. Давайте дошкільняті побути одному і дозволяйте, якщо він того хоче, самому займатися своїми справами. Надлишок опіки може пригальмувати його творчість.
5. Допомагайте дитині вчитися будувати її систему вартостей, не обов’язково засновану на її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.
6. Допомагайте дитині у задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, любові, поваги до себе і оточуючих), оскільки людина, енергія якої скована основними потребами, менше здатна досягти висот самовиразу.
7. Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб виражати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточуючим.
8. Знаходьте слова підтримки для нових творчих починань дитини, уникайте критикувати перші спроби – якими б невдалими вони не були. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.
9. Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом» і часом покладатися в пізнанні на ризик


Консультація для батьків
Ваша дитина йде до школи
Підготовка до школи - складний період у житті дошкільника, його перший соціальний конфлікт.
Не менш складним є цей період і для батьків дошкільника. Необхідно придбати новий одяг, взуття, портфель, посібники, приладдя для майбутнього школяра.
А головне - знайти школу, де він буде навчатися, а можливо й гроші, щоб платити за навчання. Та попри глибоке співчуття до батьківського клопоту, із впевненістю можна стверджувати, що у дитини - майбутнього школяра - клопоту і хвилювань значно більше, ніж у тата з мамою, адже вона входить у зовсім новий для неї світ.
Як воно - «навчатися»? Весело це чи сумно? Важко чи легко? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради слова потрібно! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно-трудове життя. Словом, у дитини у зв'язку зі вступом до школи значно більше причин для хвилювання, ніж у батьків.
Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбутися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в школі, є:
- зміна розпорядку сну та харчування;
- зміна повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого проміжку часу, ніж у дитячому садочку;
- збільшення часу, який доведеться проводити без активного руху, сидячи за столом; незвично високий рівень «галасу», «товкотня» на перерві, що призначена для відпочинку (частина дітей взагалі бажає не залишати класну кімнату у цей час);
- зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;
- необхідність повного самообслуговування під час одягання і роздягання, вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічних навичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;
- необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у «стислі терміни»;
- необхідність правильно реагувати на умовні сигнали - дзвоник на урок і на перерву - і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці - стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;
- колектив із 25-30 одноліток; необхідність встановлення контактів з ними;
- можливі невдачі в діяльності;
- збільшення обсягу емоційного навантаження.
Перехід до школи - якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов'язаний зі зміною соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями.
Настає період «адаптації» до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді - до півроку.
Та не будемо забувати, що адаптація - природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.
Усі життєві ситуації, що пов'язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної нею картини світу, а іноді її серйозного коригування.
Головне, що необхідно дитині, - це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр - це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем. У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як чергову гру, яка може виявитися зовсім не такою привабливою, якщо не перетвориться з часом на навчальну співпрацю з вчителем і однолітками.
Ставлення дитини до школи формується ще до того, як вона до неї піде. І тут важливу роль відіграє інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователю дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: «Ти у нас будеш відмінником», «У тебе з'являться нові друзі», «Вчителі люблять таких розумненьких, як ти» тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.
Іноді ж батьки і вихователі використовують образ школи для залякування, не замислюючись про наслідки: «За таку поведінку тебе в школі покарають і поставлять на облік у дитячу кімнату міліції», «Ти двох слів не зв'яжеш, як ти в школі на уроках будеш відповідати?» тощо.
Такі настанови навряд чи підбадьорять дітей напередодні вступу до школи. Намагаючись бути об'єктивними в оцінюванні їх успіхів, дорослі щедро роздають критичні зауваження і зрештою домагаються того, що дитина взагалі не робить жодних спроб здолати труднощі, реагуючи сльозами на невдачі. Можна зрозуміти її побоювання і тривогу, що пов'язані з майбутнім навчанням у школі.
Таким чином, ані однозначно позитивний, ані однозначно негативний образ школи не принесе користі.
Важливо налаштувати дитину на повсякденну роботу і переконати її в тому, що вона зможе все, якщо буде старанно ставитися до навчання.
Нині школа розв'язує складні завдання навчання і виховання підростаючого покоління.
Успіхи шкільного навчання значною мірою залежать від рівня підготовленості дитини у дошкільний період.
У психолого-педагогічних дослідженнях розглядаються питання спеціальної та загальної готовності дитини до школи.
До загальної готовності належить фізична, особистісна (стосунки з оточуючими, взаємовідношення з однолітками, ставлення дитини до самої себе) та інтелектуальна. До спеціальної - підготовку до засвоєння предметів курсу початкової школи, загальний розвиток, підготовку до читання, письма.
У визначенні готовності дитини 6-7 років до навчання в школі необхідно враховувати той рівень морфологічного і функціонального розвитку, який дозволяє зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різноманітні навантаження, режим шкільного життя не будуть надмірно обтяжливими для дитини і не погіршать стану її здоров'я.
Особливе значення в особистісній готовності дитини до школи має мотиваційний план, тобто внутрішня позиція школяра - сукупність всіх ставлень дитини до дійсності, що склалася у певну систему. Вона формується в процесі життя і виховання. Зміст і структура поняття позитивного ставлення до школи містить:
- наявність чітко визначених уявлень про школу і форми шкільної поведінки;
- зацікавлене ставлення до навчання і навчальної діяльності;
- наявність соціальних мотивів і готовність виконувати шкільні вимоги, що у підсумку формує шкільну позицію.
Виховання позитивного ставлення до школи у дітей буде найбільш ефективним за дотримання таких умов:
- використання у цілісному педагогічному процесі різноманітних форм і методів роботи щодо ознайомлення дітей зі школою і виховання позитивного ставлення до неї;
- створення предметно-розвивального середовища для збагачення життєвого досвіду дітей і своєчасної його зміни відповідно до нового змісту дидактичних завдань та забезпечення його доступності;
- розуміння вихователем значущості проблеми і проявів його творчої ініціативи щодо вибору форм, методів роботи з дітьми;
- педагогічна освіта батьків із питань готовності до шкільного навчання;
- здійснення зв'язку дошкільного навчального закладу зі школою.
Вже на урочистій лінійці першого вересня стає очевидним, чи почуваються впевнено діти, які вперше прийшли до школи, чи вони перелякані, пишаються собою або відчувають себе нещасними від самотності; посміхаються і радіють чи шукають очима батьків, сподіваючись на їхню підтримку.
Шкільне життя продемонструє своє різноманіття і доведе, чи готові вони до нової ролі учнів та однокласників.
Декілька порад батькам майбутніх першокласників
1. Найголовніше - поспілкуватися з майбутньою вчителькою. Вона повинна стати «другою мамою», створити комфортне для навчання середовище.
2. Поговорити з батьками, чиї діти навчаються в даній школі, по цей навчальний заклад, дізнатися їх думку.
3. Добре, коли школа міститься поряд із Вашим помешканням.
4. Зайдіть, якщо це можливо, на сайт школи та уважно вивчіть його.
5. Нова шкільна споруда необов'язково означає хорошу школу.
6. Обираючи школу для гіперактивної або, навпаки, повільної дитини, потрібно, перш за все, обирати вчительку. Вона повинна бути спокійною і врівноваженою.
7. Домашню дитину, яка не звикла працювати в колективі, краще віддати до приватної школи, де класи нечисельні і вчитель зможе приділити їй більше уваги.
8. Хворобливу дитину краще не віддавати до гімназії або спеціалізованої школи: процес приготування домашніх завдань перетвориться для неї на каторгу.






Конфлікти в сім'ї ті їх вплив на дитину.
Подружнім конфліктам – стоп! - поруч дитина.
В сім'ї де конфлікт продовжується довго, утворюється трикутник. Теорію «трикутників» психологи сім'ї перейняли з антропології та соціології. Отож якщо між двома особами є довготривалий, виразний конфлікт і ще коли він супроводжується великою напругою- тоді напруга зменшується коли в конфлікт включити третю особу. В сім’ї автоматично учасником протистояння стає дитина. Це відбувається несвідомо. Твориться патологічний трикутник. Тут вже не йдеться про сварку. Дитина тепер вже на постійно стає стороною в конфлікті і що найгірше реагує на це драматично.
Батьки зовсім не усвідомлюють проблем з дитиною. Це проявляється тоді коли мале починає наприклад хворіти, або стає «неслухняне» - тоді треба ним серйозно піклуватися.
В таких трикутниках може бути так, що кожний з батьків намагається перетягнути на свій бік нащадка. Мама скаржиться часом на батька, батько піддає сумніву рішення мами. Обоє намагаються бути близько з дитиною.
І навіть не сваряться. Тоді дитина стає перед серйозним конфліктом відданості, вона або добра дитина мами або тата. Тимчасом вона рівно кохає маму і тата і одночасно хоче бути з ними обома. Коли дитині добре з мамою, переживає що батько гнівається, що йому прикро – і навпаки.
Така ситуація доводить до нервових розладів в дитини. Це однак лише одна з форм патологічного трикутника. Може бути також так, що конфлікт між батьками відвертий і дитину перетягли вже на один бік. Утворюється коаліція наприклад матері з донею. Тоді підчас сварки дитина стає на боці мами, відкидаючи батька, що в подальшому розвитку приносить серйозні наслідки.
Може бути також такий трикутник, де всі невдачі, агресію батьки переносять на дитину. В такій сім’ї батьки в нічим не можуть погодитися окрім одного- в них «невдала дитина». Такі діти поводяться агресивно, часто прояви негативізму, а коли підростають, шукають поваги поза домом в субкультурних середовищах, залишають батьків. Їхня самооцінка найчастіше просто вщент розбита.
Буває також, коли постійний конфлікт проявляється тим, що батьки надто зосереджуються на здоров’ї дитини. Такі діти часто слабкіші за ровесників, несамостійні. В батьків «хвора» дитина, що звільнює їх від дій які б могли врятувати їхній шлюб і взаємні відносини. Тут конфлікт серйозно прихований і на зовні всім здається що це зразкові сім’ї, в яких ніколи не сваряться.
У кожній родині, великій або маленькій, тільки що створеній або «зі стажем», щасливій або не дуже, завжди є щось загальне для кожної з них, і щось індивідуальне. Розходжень між родинами може бути безліч. Й обумовлені вони тим, що в кожній існує набір своїх правил і законів, які впорядковують їхнє життя.
Правила — це очікування щодо того, як люди мають поводитися в певних ситуаціях і обставинах. Вони відображають погляди людей щодо того, що добре, що погано, що можна або не можна, і що буде, якщо цих правил не дотримуватися.


bottom of page